Фільм "24 тижні" — портрет жінки, яка опинилася перед моральною дилемою
- 8 years ago
“24 тижні” — німецький драматичний фільм, який номінувався цьогоріч на “Золотого ведмедя” Берлінського кінофестивалю. Головна героїня стрічки, Астрид, успішна телеведуча, зіткнулася з дилемою: вона вагітна другою дитиною. Однак на обстеженні на шостому місяці вагітності лікарі повідомили, що дитина матиме синдром Дауна і серйозні дефекти серця.
“24 тижні” — це другий фільм режисера Анне Зохри Беррахед. Вона розповідає, що під час зйомок було багато імпровізації: деякі сцени були зняті за сценарієм, а інші — змінювали вже на знімальному майданчику.
Анне Зохра Беррахед, режисер: “Ми багато імпровізували — у нас був сценарій, але для мене це була лише чернетка. Деякі сцени ми зняли так, як було в ньому написано. В інших ми багато чого випробували. Часто я казала акторам: “Ви можете говорити по-різному, але не кажіть так, як написано у скрипті”. Я прагнула, щоб у кожен момент істини актори реагували інстинктивно, щоб вони відчували себе наче в реальності. Аби цього досягнути, я застосувала різні методи.”
Зокрема, було використано уривки документальних стрічок, а деякі персонажі зіграли у фільмі свою власну роль. Так режисер хотіла балансувати на межі вигаданого та реального. Складну роль Астрид виконала Юлія Єнш, володарка золотої нагороди Берлінале-2005 як найкраща акторка.
Юлія Єнш, акторка: “Я думала: “О ні, зараз я опинюсь перед справжнім лікарем, справжнім психологом. Вони ж ніколи не читали сценарію, зовсім не знають нашого тексту. І попри це, я повинна сказати свої слова, потрібно, щоб усе збігалося за змістом, як це могло спрацювати?” Але це справді спрацювало.”
Б‘ярне Медель, актор: “Задум переплести кадри документальної стрічки і фільму спрацював чудово. Коли я дивлюся фільм, я ніколи не можу сказати: “Ось цю сцену зіграли актори. А тут — реальне життя”. Ми різниці не відчуваємо, все змішалося дуже добре.”
У серці фільму — сумніви подружжя Астрид і Марка щодо того, чи народжувати дитину з серйозними вадами, чи перервати вагітність на шостому місяці.
Анне Зохра Беррахед: “З цього фільму з зрозуміла, що на деякі питання неможливо дати відповідь, якщо ви не пережили такі життєві ситуації. Люди, які проходять крізь таку ситуацію, ухвалюють абсолютно протилежні рішення до тих, які б вони обрали до того, як з нею зіткнулися.”
“24 тижні” — це портрет жінки, яка опинилася перед моральною дилемою без легкого рішення. Ситуацію героїні ускладнює те, що вона — відома телеведуча, а отже — в центрі уваги громадськості. Творці фільму кажуть, що він не виступає ні за, ні проти абортів, а залишає глядачам право зробити своє власне судження.
“24 тижні” — це другий фільм режисера Анне Зохри Беррахед. Вона розповідає, що під час зйомок було багато імпровізації: деякі сцени були зняті за сценарієм, а інші — змінювали вже на знімальному майданчику.
Анне Зохра Беррахед, режисер: “Ми багато імпровізували — у нас був сценарій, але для мене це була лише чернетка. Деякі сцени ми зняли так, як було в ньому написано. В інших ми багато чого випробували. Часто я казала акторам: “Ви можете говорити по-різному, але не кажіть так, як написано у скрипті”. Я прагнула, щоб у кожен момент істини актори реагували інстинктивно, щоб вони відчували себе наче в реальності. Аби цього досягнути, я застосувала різні методи.”
Зокрема, було використано уривки документальних стрічок, а деякі персонажі зіграли у фільмі свою власну роль. Так режисер хотіла балансувати на межі вигаданого та реального. Складну роль Астрид виконала Юлія Єнш, володарка золотої нагороди Берлінале-2005 як найкраща акторка.
Юлія Єнш, акторка: “Я думала: “О ні, зараз я опинюсь перед справжнім лікарем, справжнім психологом. Вони ж ніколи не читали сценарію, зовсім не знають нашого тексту. І попри це, я повинна сказати свої слова, потрібно, щоб усе збігалося за змістом, як це могло спрацювати?” Але це справді спрацювало.”
Б‘ярне Медель, актор: “Задум переплести кадри документальної стрічки і фільму спрацював чудово. Коли я дивлюся фільм, я ніколи не можу сказати: “Ось цю сцену зіграли актори. А тут — реальне життя”. Ми різниці не відчуваємо, все змішалося дуже добре.”
У серці фільму — сумніви подружжя Астрид і Марка щодо того, чи народжувати дитину з серйозними вадами, чи перервати вагітність на шостому місяці.
Анне Зохра Беррахед: “З цього фільму з зрозуміла, що на деякі питання неможливо дати відповідь, якщо ви не пережили такі життєві ситуації. Люди, які проходять крізь таку ситуацію, ухвалюють абсолютно протилежні рішення до тих, які б вони обрали до того, як з нею зіткнулися.”
“24 тижні” — це портрет жінки, яка опинилася перед моральною дилемою без легкого рішення. Ситуацію героїні ускладнює те, що вона — відома телеведуча, а отже — в центрі уваги громадськості. Творці фільму кажуть, що він не виступає ні за, ні проти абортів, а залишає глядачам право зробити своє власне судження.